СТРАХУВАННЯ ЖИТТЯ в Україні

Разом з тим, не дивлячись на позитивну динаміку розвитку цього виду страхування в Україні, його основні показники залишаються досить низькими у порівнянні з розвинутими країнами. За даними [3] на одного українця в середньому припадає менше 2$ премій зі страхування життя. У Росії, наприклад, ця цифра складає 4,6$, а в США – 1,7$ тис. [там само]

Українці ставляться до довгострокових заощаджень практично як і інші мешканці Центральної та Східної Європи. Норма заощаджень в Україні, як і в Угорщині, Чехії та Польщі 10 років тому, складає приблизно 10-15% від розташованого доходу. Окрім того в українців (у порівняні з громадянами інших країн) відсутні і численні альтернативні можливості збереження. На відміну від своїх західних сусідів, українці віддають перевагу зберіганню більшої частини своїх заощаджень у вигляді іноземної валюти. Частка готівки у населення в Україні складає 5-8% ВВП, що є одним із найвищих показників у світі (див. табл. 4). Ємність іноземної валюти у громадян Польщі, Угорщини та Чехії навіть в періоди найбільшої схильності до заощаджень у формі готівки в 90-х рр. не перевищувала 3-4,5% ВВП. ПІФи та банківські депозити користуються в Україні меншою популярністю, ніж в розвинутих країнах Центральної та Східної Європи [там само].

Сьогодні повторенню «східноєвропейського» сценарію в Україні перешкоджають в основному два фактора. Перший – це відсутність в Україні багатих традицій класичного страхування життя та негативний досвід після розпаду СРСР.

Історія конкурентного досоціалістичного страхування в царській Росії не перевищувала 50 років. Тому після революції 1917 року страхування життя в країні фактично перестало існувати. До видачі перших «соціалістичних» полісів Держстрахом пройшло понад 30 років. При цьому в радянські часи придбання страховки населенням, як правило, носило примусовий характер і інколи розглядалось як податок зі сторони держави.

Картина в розвинутих країнах Центральної та Східної Європи була іншою. Досоціалістичні традиції страхування життя були міцнішими та не були повністю втрачені у соціалістичну епоху. Так, історія чеського ринку страхування нараховує понад 200 років. Ще у 1939 році в Польщі, Чехії та Угорщині працювало не менше 30-50 приватних страхових компаній. До початку 90-х рр. частка населення Польщі, Чехії та Угорщини, які володіли полісами страхування життя, становила 40-60%.

Однак на відміну від України та Росії в ряді країн Східної Європи негативний вплив гіперінфляції першої половини 90-х рр. на розмір виплат був суттєво компенсований. Наприклад, у Польщі власник полісу мав право через суд гарантовано добитися коректування виплат з урахуванням інфляції.

У Чехії виплати не індексувалися напряму на інфляцію 90-х рр., однак прибуток державного монополісту Ceska Pojistovna повністю розподілявся між власниками полісів страхування життя. В Угорщині ще в соціалістичний період споживачі могли обрати поліси як з індексацією на інфляцію, так і без неї, тому вплив росту цін на реальну величину виплат було мінімізовано.

Одним з вирішальних чинників, який істотно перешкоджає розвитку страхування життя в Україні, є також низька доступність якісних страхових продуктів українцям. За цим показником Україна відстає від своїх західних сусідів більш ніж на 10 років. В Україні понад 50 компаній мають ліцензію на страхування життя. Однак не більше 20 з них активно працюють на цьому ринку. Сьогодні українці можуть довірити своє життя 15-20 лайфовим страховим компаніям. Але в майбутньому склад учасників буде змінюватися. Багато потужних міжнародних компаній вже працюють в Україні. Серед них Fortis, Generali, Allianz, UNIQA. Однак такі гіганти, як наприклад, Aviva, ще не прийшли на ринок України.

Разом з тим, не дивлячись на позитивну динаміку розвитку цього виду страхування в Україні, його основні показники залишаються досить низькими у порівнянні з розвинутими країнами. За даними [3] на одного українця в середньому припадає менше 2$ премій зі страхування життя. У Росії, наприклад, ця цифра складає 4,6$, а в США – 1,7$ тис. [там само]

Українці ставляться до довгострокових заощаджень практично як і інші мешканці Центральної та Східної Європи. Норма заощаджень в Україні, як і в Угорщині, Чехії та Польщі 10 років тому, складає приблизно 10-15% від розташованого доходу. Окрім того в українців (у порівняні з громадянами інших країн) відсутні і численні альтернативні можливості збереження. На відміну від своїх західних сусідів, українці віддають перевагу зберіганню більшої частини своїх заощаджень у вигляді іноземної валюти. Частка готівки у населення в Україні складає 5-8% ВВП, що є одним із найвищих показників у світі (див. табл. 4). Ємність іноземної валюти у громадян Польщі, Угорщини та Чехії навіть в періоди найбільшої схильності до заощаджень у формі готівки в 90-х рр. не перевищувала 3-4,5% ВВП. ПІФи та банківські депозити користуються в Україні меншою популярністю, ніж в розвинутих країнах Центральної та Східної Європи [там само].Сьогодні повторенню «східноєвропейського» сценарію в Україні перешкоджають в основному два фактора. Перший – це відсутність в Україні багатих традицій класичного страхування життя та негативний досвід після розпаду СРСР.

Історія конкурентного досоціалістичного страхування в царській Росії не перевищувала 50 років. Тому після революції 1917 року страхування життя в країні фактично перестало існувати. До видачі перших «соціалістичних» полісів Держстрахом пройшло понад 30 років. При цьому в радянські часи придбання страховки населенням, як правило, носило примусовий характер і інколи розглядалось як податок зі сторони держави.Картина в розвинутих країнах Центральної та Східної Європи була іншою. Досоціалістичні традиції страхування життя були міцнішими та не були повністю втрачені у соціалістичну епоху. Так, історія чеського ринку страхування нараховує понад 200 років. Ще у 1939 році в Польщі, Чехії та Угорщині працювало не менше 30-50 приватних страхових компаній. До початку 90-х рр. частка населення Польщі, Чехії та Угорщини, які володіли полісами страхування життя, становила 40-60%.

Однак на відміну від України та Росії в ряді країн Східної Європи негативний вплив гіперінфляції першої половини 90-х рр. на розмір виплат був суттєво компенсований. Наприклад, у Польщі власник полісу мав право через суд гарантовано добитися коректування виплат з урахуванням інфляції. У Чехії виплати не індексувалися напряму на інфляцію 90-х рр., однак прибуток державного монополісту Ceska Pojistovna повністю розподілявся між власниками полісів страхування життя. В Угорщині ще в соціалістичний період споживачі могли обрати поліси як з індексацією на інфляцію, так і без неї, тому вплив росту цін на реальну величину виплат було мінімізовано.

Одним з вирішальних чинників, який істотно перешкоджає розвитку страхування життя в Україні, є також низька доступність якісних страхових продуктів українцям. За цим показником Україна відстає від своїх західних сусідів більш ніж на 10 років. В Україні понад 50 компаній мають ліцензію на страхування життя. Однак не більше 20 з них активно працюють на цьому ринку. Сьогодні українці можуть довірити своє життя 15-20 лайфовим страховим компаніям. Але в майбутньому склад учасників буде змінюватися. Багато потужних міжнародних компаній вже працюють в Україні. Серед них Fortis, Generali, Allianz, UNIQA. Однак такі гіганти, як наприклад, Aviva, ще не прийшли на ринок України.

Висновки1. Доступність якісних страхових продуктів визначається, по-перше, масштабністю національної агентської мережі, по-друге, наявністю визнаних, які заслуговують на довіру страховиків та володіють досвідом праці в страхуванні життя. У більшості країн, які розвиваються з ємким ринком страхування життя роль надійних страхових компаній відіграли, в першу чергу, закордоні страховики.

2. Як і в інших країнах Центральної та Східної Європи, переломити ситуацію зможе прихід страхування життя на український ринок відомих міжнародних страхових компаній (ERGO, ING, Aviva, Whintertur), здатних здійснити значні інвестиції з великим горизонтом у створення та розвиток спеціалізованих структур з продажу полісів страхування життя.